ПРО МАЛОВІДОМИЙ БІК КОВІДНОЇ ПОШЕСТІ
10 жовтня вся громадськість з ініціативи Всесвітньої федерації психічного здоров’я відзначала Всесвітній день психічного здоров’я. За даними ВООЗ, близько 450 мільйонів жителів планети страждають психічними захворюваннями, перелік яких зростає з кожним роком. А з початком пандемії коронавірусу ця цифра виросла в рази. Саме про те, як COVID-19 впливає на психіку людей ми вирішили поговорити з лікарем невропатологом Захарівської БПЛ Михайлом Миколайовичем ШАРКОМ.
-Михайле Миколайовичу, у вас за плечима величезний багаторічний досвід роботи і є з чим порівняти. Невже насправді пандемія коронавірусу має вплив на психічне здоров᾿я людей, які ним перехворіли?
-Як не прикро це визнавати, але кількість пацієнтів з нервово-психічними захворюваннями після перенесеного ковіду і справді значно збільшилася.
Проблема у ситуації з коронавірусом у тому, що навіть у людей, у яких раніше не було ні тривожного розладу, ні депресії, ні схильності до депресивних розладів, на тлі хвороби ці симптоми з'являються.
За формування такої симптоматики відповідальні два компоненти: перший, психологічний, — це вплив факту небезпечної для життя хвороби. Наявність хвороби, яка загрожує життю, відбивається на психіці людей.
Другий компонент - ураження судин головного мозку. Інфекція вражає не лише судини легень, але й мозку, таким чином порушується кровоплин. Відтак часто така симптоматика зумовлена дисфункціями після перенесеного ковіду.
Разом ці два компоненти дають тривожно-депресивні симптоми.
Фахівці Оксфордського університету вивчили історії хвороб 60 тисяч пацієнтів, які перехворіли на COVID-19 і виявили, що кожен п’ятий з них скаржився на тривожність, депресію або безсоння. Вчені помітили, що порушення психіки у пацієнтів з'являлися протягом приблизно трьох місяців після початку хвороби.
-А в кого найчастіше спостерігається постковідний синдром?
-Загалом відсоток людей з постковідним синдромом варіює залежно від вікової групи: якщо людина старшого віку і має хронічні захворювання, тоді ризик постковідної симптоматики збільшується.
-Як цей синдром проявляється?
-Визначальною особливістю психологічної проблеми є те, що починає страждати якась зі сфер життя, і це стає помітним. Наприклад, якщо людина не може дати раду з домашніми клопотами або на роботі накопичилася гора справ. Якщо це не вдається залагодити впродовж двох тижнів, то це є тривожним дзвіночком, що щось не так.
Часто відсутність апетиту, поганий настрій чи зміну поведінки помічають близькі. Адже сама людина може бути некритичною до свого стану.
Людина настільки виснажена, що не може тішитися ні дітям, ні своїм звичним хобі, повністю втрачає здатність функціонувати на роботі, немає апетиту, не може автомобіль вести. Також з'являється тахікардія, безсоння і неможливість лежати в одній позі. У такому разі напевно є сенс звернутися до фахівця.
Спостерігається також підвищена втомлювальність, розлади сну, панічні атаки.
Як зазначали деякі мої пацієнти: «Тобі нічого не хочеться – ти не бачиш ні в чому сенсу, ти не можеш нормально спати і постійно якісь нав'язливі тривожні думки про те, що с тобою щось не так, щось не так із кимось».
-Як же подолати цей постковідний синдром? Чи реально справитися з такими психологічними розладами?
- Під час хвороби людина витрачає багато ресурсів, як фізіологічних, так і психологічних. А коли одужує, у неї нерідко вже бракує сил для відновлення того способу життя, який був до хвороби. Безумовно, з часом все може стати на свої місця, але є такі випадки, коли без допомоги спеціалістів не обійтися. Для цього існують спеціальні психореабілітаційні техніки, які допомагають відновлюватися. Ними можна займатися як самостійно, так і з відповідним фахівцем – психологом, нейропсихологом, інструктором з лікувальної або респіраторної гімнастики тощо.
Хоча станом на сьогодні немає чітких рекомендацій медичного лікування постковідного стану, проте більшість рекомендацій ЄС на США зводяться до відновлювальної терапії, фізичної реабілітації, повноцінного харчування та нормального сну. Але низка пацієнтів із чіткими скаргами потребує додаткового обстеження та корекції, якщо це потрібно.
І найголовніше, щоб потім не зіштовхнутися з подібною проблемою, бажано намагатися не захворіти на коронавірус. А для цього, в свою чергу, необхідно вакцинуватися. І тоді вам, швидше за все, не знадобиться допомога невропатологів і психологів чи психіатрів.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
